Пам'ятаю одну цікаву історію, яку мені в 1983 році розповів фронтовик - шофер, 1905 року народження. Він пройшов війну з початку 1941 по 1945. Всю війну був шофером. В 1944 році війська Радянської армії проходили колоною по одній з доріг Станіславської області (Івано-Франківська область). При пересуванні колона мусить двигатися в перед, не можна колоні зупинятися. В цій колоні був цей фронтовик. При пересуванні колони два групових автомобіля здомадися і не могли далі пересуватися. Колона пішла далі, а двох водіїв цих автомобілів і старшого залишили ремонтувати машини. Водії з ремонтом проводились до темряви. З лісу вийшло до десяти людей зі зброєю, підійшли до водіїв і старшого і представились військовими УПА. Спитали, куди їдуть автомобілі.Старший відповів, що прямуємо на Берлін. Військових УПА задовольнила ця відповідь. Ні старшого, а ні водіїв не тронули. Спитали з аідкеля родом, старший був росіянин, а водії - українець, казах. Побалакати і військові УПА вгостили старшого і водіїв тютюном, побажали вдачи, гарної дороги і перемоги над ворогами. Автомобілі водії відремонтували і автомобілі рушили далі, а незнайомці пішли в ліс. Ость така коротенька фронтова історія.
Для тих хто шукає своїх рідних, які значилися, як безвісті зниклі. Петрович Василь Іванович, 1913, Луганська область. Капітан, ПЗФ. Загинув в травні 1942 року. Знайдений пошуковцями ВПЗ "Орієнтир"м.Зміїв в 2016 році в районі села Гусарівка Балаклеївський район Харківська область. Похований в 2019 році в братській могилі села Гусарівка Харківська область.Джерело інформації: пошуковці ВПЗ "Орієнтир" м.Зміїв.
Уточняю. Захарович, вы вероятно неточно написали место расположения братской могилы, в которой похоронено приблизительно до сотни военных РККА. Эта братская могила находилась ближе к трассе на окраине леса вблизи населенного пункта Рубежное Волчанский район. Что на сегодня с этим воинским захоронением мне неизвестно. А так, вы написали все правильно.
Да, так и есть на территории Харьковской области есть неустанные могилы советских солдат, погибших во вторую мировую. Знаю есть могилы в лесах Змиевского, Чугуевского, Дергачевского, Харьковского районов, могилы находятся в балках, лесах, лесополосах. До теперешней войны люди приходили на эти могилы наводили чистоту, красили, дожили цветы. Это было до войны. А на сегодня сохранились ли эти солдатские могилы и кто за ними ухаживает?
Військові поховання 2 Світової війни радянських військовослужбовців, які офіційно були не враховані до 24.02.2022, до начала військового широкомасштабного вторгнення (війни) Росії в Україну.1). Братська могила росташована на території Дергачівського лісхозу, контори, в дворі. В братській могилі поховано 3(4) невідомих радянських воїна, які загинули в серпні 1943. На могилі дерев'яний хрест і табличка. Могила ухожена, порядок на могилі підтримують працівники лісхозу.2). Братська могила, в якій поховано до 30 невідомих радянських воїнів, які загинули на весні 1943 року. Могила ухожена, могила огорожена огорожею, на могилі металевий пам'ятник, табличка. Порядок підтримують місцеві мешканці. Могила знаходиться ближче до нп Мохач, район Березів Яр, за дачними будинками, на горці, на окраїні ліска. 3).в нп Мохач, на окраїні цього нп є цивільний цвинтар, на цвинтарі є братська могила, в якій поховані цивільне населення, яких розстріляли в 1943 році нацисти - німецькі солдати, і похований один невідомий радянський солдат. На могилі є плити з призвищами, загиблих людей. Могила ухожена, порядок на могилі підтримує сільська рада нп Мохач.4). Братська могила в якій поховані до 100 воїнів радянської армії, які загинули на весні 1942 року. Могила знаходиться біля траси,тобто ближче до нп Червоноармійське друге Вовчанський район. Пам'ятник викладений з білої цегли, на пам'ятнику табличка. Цей пам'ятник за свої кошти встановив підприємець на ім'я Олександр, він і підтримує порядок на могилі. Всі поховані воїни не відомі.Вищевказані поховання знаходяться на території Харківської області. Цю інформацію я написав для росіян, які розповідають, що в Україні не пам'ятають о загиблих радянських воїнах. Алеж пам'ятають!!!
Пройшли роки, а в мене в пам'яті розмова в 2009 році з фронтовиком капітаном у відставці 1925 року народження. Офіцер другої світової мені в розмові тоді сказав, що в цю страшну війну дуже сильно постраждали населення Білорусі, частково Росії, України. Люди з цих територій взнали, що таке голод, смерть, окупація, бомбові і авіаційні удари по домівках і все дуже погане, що було. Але населення більшої частини території Росії (Дальний Схід,Урал,Забайкалля, Сибір) не відчули на собі все те що відчули люди з вищевказаних територій. Так, багато чоловіків і жінок з віддалених куточків Росії були в бойових діях цієї тяжкої війни, алеж для всіх інших цивільних людей та війна була десь далеко. І на сьогодні в ЗМІ РФ журналісти, блогери і деякі люди розповідають і висловлюють різні думки, що війна не принесла горя громадянам України на території України, і що міста і населенні пункти нацистська Росія необстрілює КАБАми, ракетами, і що немає жертв і все в Україні добре.Зрозуміло, що так розповідати можна своїми "чорними ртами", бо хтось з них за це отримує гроші, хтось так розповідає по своїй дурісті і всі ці люди себе чувствуютькомфортно, бо в них є їжа, є світло і тепло в будинках, а головне над головами не літають ракети, та каби і ще сусіди, родичи і інші люди не гинуть. Мабуть схожість є на сьогодні між тими людьми і сьогоднішніми людьми, тобто росіянами.
В чем сходны и несходны россияне и украинцы. Сходны в том, что война - плохо. Разные в том, что россияне говорят - "мы можем повторить!", украинцы говорят - " снова никогда!".
З війною, яку принесла нам Україні Росія з 2014 року, а потім повномасштабна війна з 24.02.2022 року, вся ця ситуація загальмувала пошукові роботи роботи по другій світовій війні на території України, а також на територіях Донецькій, Луганській, Харківській, Київській, Запоржскій областей областей. По темі російсько- українська війна з 2014 і по сьогодні (2024) у пошуковців різняться думки, але ж це нормально. Зрозуміло одне, якби не було війни з 2014 року, то пошуковці зробили дуже багато, тобто було знайдено на полях боїв багато рештків, як солдат радянських і солдат супротивника, яких би поклади на цвинтарі, де їм треба і лежати, а ні в окопах, ямах, в полях, в лісах. Також були відремонтовані військові поховання 2 Світової війни, алеж з війною всі ці плани пошуковців відкладаються на довгий час, по тій причині, що населенні пункти розбиті і заміновані, поля і ліси заміновані, нажаль все печально. Росія з цією війною, нам Україні принесла крім розрухи і смертей, принесла і рештки російських загиблих солдат, яких треба теж буде шукати і знайдених ексгумувати і передавати на Росію, тобто пошуковці України ще не закінчили пошук по другій світовій війні, а ще треба буде займатися і темою по цій війні. Такі думки.
Если брать историю войн, ну к примеру русско-японская война1904, первая мировая война 1914, революция гражданская война 1918, вторая мировая война 1939, так в те войны как то все же контролировали военных, чтоб " необижали" местное население и часто карали за всякое плохое дияние к местному населению, а иногда и расстреливали. Естественно и в Афганистане придерживались принципа "не обижать". Участие в миротворческих военных миссиях ("голубые береты") и там военные придерживаются - "не обижать местных. Конечно, на сегодня российские военные уже натворили и творят на ранее оккупированных территориях, оккупированных территориях военные преступления (мародёрство, кражи, убийства, насилие, издевательство над гражданскими пленными и военными пленными. Творят по той. Причине, что это им разрешено и поощряется с верху. Этим все сказано какая есть Россия и российская армия.
Вспомним немного о тех кто участвовал в боевых действиях в Афганистане в период 1979 - 1990 гг. Есть информация, что военнослужащие СА на территории Афганистана плохо вели по отношению к местным. Мне в жизни пришлось повстречаться с бывшими военнослужащими, которые были в вышеуказанный период в Афганистане, я всегда у них спрашивал, действительно военнослужащие СА стреляли в местных мирных людей, были ли краж личного имущества у местного населения, были ли притязания к местным девушкам и женщинам. Мне все, кого знал из бывших военнослужащих - "афганцев" отвечали, что такого не было. Государство держало всепод контролем, в частях проводили инструктажи о том, как себя вести с местными, офицеры и прапорщики, и сержанты контролировали солдат.Если что то и было, солдат обругал местного или ударил местног, то тогда отправляли назад в "Союз", могли и осудить к сроку в дисбат или в места лишения свободы. Вот так и было. Вспомним о "афганцах",которых нет уже в живых, которые в свои 18 - 20 лет узнали, что такое война. Некоторые из них:Полежаев Михаил Павлович, 1961 -03.2022, род войск -связь.нагажден медаль За отвагу. Гармаш Игорь, 1962 - 199?, род войск -ВДВ.Буяненко Игорь, 1964 - 2020,род войск - пограничные войска.
Цікава тема, Анатолій, а у 2-гу Світову в Радянській Армії були і "діди", і "пацани". По розповіді виходять так, що старші ("діди") старалися зберегти молодих ("пацанів"), щоб вижили в війні. Так?
Доброго здоров'ячка,шановне панство -Захарович, Микола, Олександр, Вєтров. Цікаві ви теми піднімаєтє про 2 Світову війну. В мене теж є цікава тема. Пам'ятаю, як ще був малим, на моїй вулиці на 8 - 9 травня збирались фронтовики другої світової (колишні офіцери, солдати, матроси)в казанку варили куліш і була гірка, це було в кінці 1960 -х началі 1970 -х роках. Біля вогню і казанка з кулішом фронтовики сиділи і спілкувались тихенько між собою, а ми підростуть крутилися поміж ними і чули їхні розмови. Ті хто пройшов війну були різного віку були старші з 1890 років народження по 1923 рік народження, а а також з 1924 по 1927 рока народження. Ті що були молодші старших називали "дідами", а "діди" молодших називали "пацани". Така от була фронтова єпархія."Діди" казали "пацанам", що вони їх оберігали, не пускали поперед себе, а в бій йшли першими і "пацани" з ними були згодні, що так і було. Були розповідь, як один фронтовик зміг розмінувати нову модель німецької міни і як ще це отримав медаль "За бойові заслуги", були розмови, що німців і їх союзників побідили тим, що задавили толпою, великою масою народу, також казали, що в війні приймав участь весь народ СРСР, тобто всі потроху ковалик перемогу, а також казали, що саме страшний був генерал Георгій Жуков, який не считався з життям своїх солдатів і офіцерів, гнав на убой і що для нього полковники були просто солдатами, як і інші солдати, тобто називали Жукова страшною людиною. А саме цікаве було те, що казали таку фразу - " на не має шансу вижити, тебе вб'ють або свої, або ворог". На сьогодення російської окупаційної армії (РОА) це дуже схоже. Так, пам'ять.
К сожалению и на сегодня родственники, матери, дети не знают где погиб на этой российско-укоаинской войне их солдат, у многих погибших защитников Украины нет своей могилы и это печально.
Коротенька історія одного пошуку. В вересні 2009 року до нас пошуковців звернувся чоловік, мешканець села Циркуни і повідомив, що на цивільному місцевому цвинтарі села Циркуни похований солдат РА, який загинув, або помер від ран в 1943 році. Ми вирушили в село Циркуни, знайшли могилу цього солдата на цвинтарі. Могила була ухожена, на могилі стояв пам'ятник, на якому були дві фотографії жінки і молодого чоловіка і записані два призвища. Призвище солдата - "ДАнец Василий Маисеевич 1921 - 1943". Опитали місцевих мешканців села, які нам повідомили, що в могилі з матерью похований її сина, який загинув на війні, другої інформації ми більше не знайшли про це поховання. Звернулися з питанням по цій темі в редакцію друкованого видавництва Книга Пам'яті України Харківська область. Нам дали відповідь. Згідно друкованого видавництва Книга Пам'яті України Харківська область том 12 Харківський район сторінка 206 -"Донець Василь Мусійович, 1921, с.Циркуни Харківського району.Рядовий. Пропав без вісті у грудні 1943 року". В базі ОБД повної інформації на цього солдата не було. Походу Донець В.М. проходив службу в 213 СД і скоріше всього загинув в жовтні 1943 року при формуванні ріки Дніпро, або загинув на території Дніпропетровської області. Також встановили, що по вуличному сім'я солдата і солдат призвище писали через букву А, тобто ДАНець, а по документах солдат писався через букву О, тобто ДОнець. Прийшли до висновку, що в могилі солдат не похований разом зі своєю мамою, скоріше всього в могилі похована одна мама солдата і можливо на прохання матері солдата, родичи і вставили на пам'ятник фотографію солдата і написали пизвище сина матері, який загинув на війні. Схоже, що мати солдата не знала де загинув її сина солдат і де його могила. Ось і вся коротенька історія пошуку.
Дякую пошуковцям "Орієнтир"м.Зміїв, "Плацдарм"м.Слав'нськ за те, що тяжкі воєнні часи для України проводять пошукові роботи і в ході пошуку знаходять рештки воїнів ЧА (РА) 2 Світової війни, яки загинули захищаючи свою рідну землю від ворогів, яки прийшли вбивати всіх і нищити все, від нацистів і фашистів. Дякую, за те, що не лишають на локаціях в ході пошуку знайдені рештки бійців, а забирають до себе в приміщення (склад) на тимчасове зберігання для подальшого поховання на військових цвинтарях. З повагою.
Прочитал о погибших в июне 1943 подпольщикам (милиционерах), ошибка руководителя в том, что он расслабился и его подчинённые, думали все закончено и по причине не бдительности, расслабленности и не выставили пост наблюдения, а ведь у милиционеров было оружие ( вероятно и автоматы, и винтовки, и пистолеты, и гранаты)и ручной пулемет Дегтярева. Причина гибели в расслабленности не бдительности, а ведь в оккупации и подполье группа всё-таки большим составом выжили, т.е были на готовые и не расслаблены, а весной 1943 расслабились. Да, грустно. Вывод и на сегодня - не расслабляться, быть на готовые и думать головой, по той причине, что вокруг есть тайные враги да и ещё дачный враг Россия, которая хочет всех и все убить, уничтожить. Нужно быть на чек, смерть ходит возле каждого и в любую минуту может все быть закончено, т.е.конец света может наступить для каждого.
Ця історія про те,як загинув підпільник капітан Єсманський Василь Тихонович 1903 року народження. Єсманський В.Т. був оставлений в місті Харків для підпільної роботи проти ворога - нацистської Німеччини. Підпільник Єсманський В.Т. зі своєю групою успішно працював в період жовтень 1941 - червень 1943. Підпільна група провалилась в червні 1943. На весні 1943 Харків звільнили передові частини РСЧА, підпільник Єсманський В.Т. і його група вийшли з підпілля, почалося спокійне життя, почали відбудовувати в районі магазини, школи, почали наводити господарчі порядки після швидкого бігства німецьких окупантів. Капітан Єсманський В.Т. був назначений начальником міліції, старшим уповноваженим нп Журавлівка. Все було добре, в районі був порядок. В перших числах червня Начальник міліції Єсманський В.Т. зі своєю групою підпільників (зі своїми бійцями міліціонерами) знаходився в приміщенні клубу (тепер територія школи - інтернату), в підрайоні. В цей день війська РСЧА відступили під натиском німецьких військ, німці тихенько ввійшли в Харків і селище Журавлівка. Міліціонери Єсманський і його товариші не знали про цю ситуацію, вони не виставили бійця на на спостережливий пункт і це була помилка, фатальна помилка.Німці всі міліціонерів взяли в полон і згодом всі були розстріляні. Родич загиблих підпільників знали, що їх рідних і близьких розстріляли, але не знали де розстріляли і де місце поховання. Були версії, що підпільників розстріляли в лісопарку, або в Сарженому яру, або в балці біля нп Рогань. Пройшли роки і в цьому році, я випадково зустрів чоловіка, який мені розповів таку історію. В кінці 1950 років, його родич проводив якісь ремонтні роботи, земляні роботи на території школи - інтернату, в саду школи копали велику яму і знайшли людські рештки, при рештках була зброя і кулемет Дегтярьов.Робітники повідомили в міліцію, згодом рештки підпільників були поховані в братській військовій могилі на території "лісної" школи район Стрилківка.Родичів підпільників про поховання не сповістили. Ось така історія. В 2001 році військову братську могилу з території "лісної" школи перенесли в центр міста, на цвинтар номер два, на військовий участок і поховали всіх воїнів з цієї братської могили в общу братську могилу. Висновок - проходять роки і все стає на своє місце.
Да, интересную историю рассказал вам,Анатолий, человек, прошедший ужасы войны.В этой истории нацисты поиздевались над погибшим солдатом, а чем в сегодняшнее время отличается российские военные. Последний случай в той же Харьковской области, так же поиздевались над погибшими солдатами ВСУ, ещё и засняли и выложили в СМИ. Так кто же тогда нацисты, россияне?
Цю історію мені розповів один з фронтовиків 2 Світової (Великої ВітчизняноїЇ в далеких 90-х роках 21 століття.Це трапилось на території Харківської області в 1943. Німці стояли в обороні, Радянська Армія наступала.На одному з учасників фронту тримали оборону німецьких частини СС. Радянські війська без успіху вели наступ, німці цей наступ відбивали, радянські бійці мали великі втрати, алеж всеодно наступали. Щоб залякати радянських бійців, німці на бруствері біля своїх траншей встановили гвинтівку "Мосіна" , встромивши багнетом в землю, на гвинтівку наділи тіло загиблого бійця радянської армії. Внічь радянські воїни підповзли до німецьких траншей і зняли з гвинтівки тіло свого товариша (побратима). Алеж, воїни радянської армії не злякались психічного залякування і вибилиз оборонних позицій ворога. Нічого не напоминаю? Тоді питання, то хто ж нацист?
Андрію /м.Рязань/. Ви задавали питання, чи міг бути в бойових діях 90 СП в 1942 на території Харківської області. Відповідь - Так, 90 СП був в бойових діях на Салтівському плацдармі і доказ тому, що є військові поховання на цивільному місцевому цвинтарі нп Перемога Харківський район. На цьому цвинтарі є одна братська могила і п'ять одиночних могил, котрих поховано десь за 50 воїнів РСЧА, з них відомих тільки двоє - Добровольський Іван Тимофійович, 1899 (1900)рн. Батальйонний комісар, 90 сп. Загинув зі своїми бійцями при виході з оточення 05.1942, потрапили в засідку, потрапили в полон і були розстріляні. Похований в одиночній могилі на вищевказаному цвинтарі.