Пам'ятаю, як в 1990 роках старожили мешканці Журавлівка розповідали історії, в які я тоді не вірив. А зараз повірив. Зі слів старожилів, на весні 1943 року війська Червоної армії вели наступ на Харків,німецькі війська, щоб зберегти свій особовий склад, почали відходити з міста. Авіація РСЧА наносила бомбові удари по відступаючих військах противника і по будинкам цивільних мешканців міста. Під бомбами загинули цивільні люди. Загинула від уламків бомби літня жінка, призвище її Єсманська, загинула на своєму подвір'ї і була похована своїми родичами у себе на подвір'ї. Загинула в цей день ще одна літня жінка, до неї на подвір'я впала бомба, була сильна взривна хвиля, яка вирвала з землі великий пеньок, цей пеньок влетів в хату цієї жінки і вбив її. Пеньоком було вбито цю літню жінку. Така страшна у неї смерть. Літню жінку також родичи поховали на своєму подвір'ї, бо боялися поховати на цвинтарі, боялися також потрапити під бомбовий удар і загинути. Сьогоднішня війна і та війна 1941-1945 років, є в в цих війнах багато схожого. Червона армія і російська армія вбивала і вбиває цивільне населення. Така, виходить, є правда.
Захарович, спасибо большое, что откликнулись и спасибо за информацию.
Згідно друкованого видавництва Книга Пам'яті України Харківська область Щиковський Федір Андрійович, 1926, Довгенько Ізюмський район не значиться.Стасовно інформації по призвищу Щиковський з нп Довгеньке немає можливості поспілкуватися з місцевими мешканцями по тій причині, що село вщент знищено російськими окупаційними військами і багато мешканців села загинуло, або втікло від війни.Згіно вищевказаного джерела в нп Довгеньке присутнє призвище Щековський, Щиковський,ЩІковський.з вищевказаними призвищами в нп Довгеньке і в інших селах Ізюмського району внесено в Книгу Пам'яті 11 воїнів, які загинули на фронтах Другої Світової війни в період 1941 - 1945 років. По вашій темі, деякі бійці з вищевказаними призвищами - Щіковський Федір Дмитрович, 1907, с.Довгеньке.Рядовий.Пропав без вісті 11.1943 (Книга Пам'яті том 15 сторінка 793, Щіковський Федір Савелійович,Ізюмський район.Оядовий. Пропав без вісті 05.1943 (Книга Пам'яті том 15 сторінка 793), Щековський Іван Андрійович, 1908,с.Довшеньке. Рядовий. Пропав без вісті 12.1941(Книга Пам'яті том15 сторінка 790).
Здравствуйте. Извините, что пишу в такое время и извините, что на русском.
Я ищу информацию о своём прадедушке(и его семье) Щиковском Фёдоре Андреевиче, 1926г.р. Он родился в селе Долгенькое. После войны проживал в крупском районе Минской области. Буду рад любой информации, так как он не воспитывал моего дедушку и тот о нём практически ничего не знал.
И вообще интересует любая информация о истории фамилии Щиковский в Украине. Может кто-нибудь сможет поделится)
Вся інформація на Малинко Г.В., 1920 - 1996,капітана - артилериста є друкованому видавництві Книга Пам'яті України Харківська область Переможці том 1 сторінка 455.
Зробив помилку, буде правильно - Капітан артилерії Малинко Григорій Васильович, 1920 рік народження. Вмер 1996 році.
Капітан Малинко Григорій Васильович, 1923, м.Харків Журавлівка не був Героєм Радянського Союзу, він тільки був представлений до вищої нагороди, згідно військових архівів. Дійсно, ця людина була героєм, біографія його цікава, тобто це була людина з "великої літери". Приблизно десь в 1980 - Х роках про Григорія Васильовича був знятий документальний фільм. нагороджений був державою - орден Червоної Зірки, , орден Вітчизняної війни 2 степені, медаль За Оборону Сталінграда, Орден Леніна і інші нагороди.
Пам'ять. Пам'ятаю в нп Журавлівка Харків мешкав фронтовик артилерист Малинко Григорій,1923, м. Харків. Пройшов всю війну 1941 - 1945 роки. Починав з рядового, а війну закінчив капітаном. В 1943 році його артбатарея потрапила в оточення,весь особовий склад загинув в бою і солдат Малинко Григорій сам витяг артгармату (сорокопятку), переправив на плоті через ріку Дніпро, вийшов з оточення з гарматою, гармату повернув в стрій своєї частини. За цей подвиг Малинко Григорій був удостоєний вищої нагороди Героя Радянського Союза. Зі слів людей, які добре його знали, то ця людина була дуже порядна, людина слова, був розносторонньо развитий, займався спортом (плавання, боротьба, лижі, гирьовий спорт), мав спортивні розряди, мав вузу освіту, був вчителем фізкультури в одному з інститутів міста. Така видатна людина жила поруч з мешканцями Журавлівка.
Пам'ятаю одну цікаву історію, яку мені в 1983 році розповів фронтовик - шофер, 1905 року народження. Він пройшов війну з початку 1941 по 1945. Всю війну був шофером. В 1944 році війська Радянської армії проходили колоною по одній з доріг Станіславської області (Івано-Франківська область). При пересуванні колона мусить двигатися в перед, не можна колоні зупинятися. В цій колоні був цей фронтовик. При пересуванні колони два групових автомобіля здомадися і не могли далі пересуватися. Колона пішла далі, а двох водіїв цих автомобілів і старшого залишили ремонтувати машини. Водії з ремонтом проводились до темряви. З лісу вийшло до десяти людей зі зброєю, підійшли до водіїв і старшого і представились військовими УПА. Спитали, куди їдуть автомобілі.Старший відповів, що прямуємо на Берлін. Військових УПА задовольнила ця відповідь. Ні старшого, а ні водіїв не тронули. Спитали з аідкеля родом, старший був росіянин, а водії - українець, казах. Побалакати і військові УПА вгостили старшого і водіїв тютюном, побажали вдачи, гарної дороги і перемоги над ворогами. Автомобілі водії відремонтували і автомобілі рушили далі, а незнайомці пішли в ліс. Ость така коротенька фронтова історія.
Для тих хто шукає своїх рідних, які значилися, як безвісті зниклі. Петрович Василь Іванович, 1913, Луганська область. Капітан, ПЗФ. Загинув в травні 1942 року. Знайдений пошуковцями ВПЗ "Орієнтир"м.Зміїв в 2016 році в районі села Гусарівка Балаклеївський район Харківська область. Похований в 2019 році в братській могилі села Гусарівка Харківська область.Джерело інформації: пошуковці ВПЗ "Орієнтир" м.Зміїв.
Уточняю. Захарович, вы вероятно неточно написали место расположения братской могилы, в которой похоронено приблизительно до сотни военных РККА. Эта братская могила находилась ближе к трассе на окраине леса вблизи населенного пункта Рубежное Волчанский район. Что на сегодня с этим воинским захоронением мне неизвестно. А так, вы написали все правильно.
Да, так и есть на территории Харьковской области есть неустанные могилы советских солдат, погибших во вторую мировую. Знаю есть могилы в лесах Змиевского, Чугуевского, Дергачевского, Харьковского районов, могилы находятся в балках, лесах, лесополосах. До теперешней войны люди приходили на эти могилы наводили чистоту, красили, дожили цветы. Это было до войны. А на сегодня сохранились ли эти солдатские могилы и кто за ними ухаживает?
Військові поховання 2 Світової війни радянських військовослужбовців, які офіційно були не враховані до 24.02.2022, до начала військового широкомасштабного вторгнення (війни) Росії в Україну.1). Братська могила росташована на території Дергачівського лісхозу, контори, в дворі. В братській могилі поховано 3(4) невідомих радянських воїна, які загинули в серпні 1943. На могилі дерев'яний хрест і табличка. Могила ухожена, порядок на могилі підтримують працівники лісхозу.2). Братська могила, в якій поховано до 30 невідомих радянських воїнів, які загинули на весні 1943 року. Могила ухожена, могила огорожена огорожею, на могилі металевий пам'ятник, табличка. Порядок підтримують місцеві мешканці. Могила знаходиться ближче до нп Мохач, район Березів Яр, за дачними будинками, на горці, на окраїні ліска. 3).в нп Мохач, на окраїні цього нп є цивільний цвинтар, на цвинтарі є братська могила, в якій поховані цивільне населення, яких розстріляли в 1943 році нацисти - німецькі солдати, і похований один невідомий радянський солдат. На могилі є плити з призвищами, загиблих людей. Могила ухожена, порядок на могилі підтримує сільська рада нп Мохач.4). Братська могила в якій поховані до 100 воїнів радянської армії, які загинули на весні 1942 року. Могила знаходиться біля траси,тобто ближче до нп Червоноармійське друге Вовчанський район. Пам'ятник викладений з білої цегли, на пам'ятнику табличка. Цей пам'ятник за свої кошти встановив підприємець на ім'я Олександр, він і підтримує порядок на могилі. Всі поховані воїни не відомі.Вищевказані поховання знаходяться на території Харківської області. Цю інформацію я написав для росіян, які розповідають, що в Україні не пам'ятають о загиблих радянських воїнах. Алеж пам'ятають!!!
Пройшли роки, а в мене в пам'яті розмова в 2009 році з фронтовиком капітаном у відставці 1925 року народження. Офіцер другої світової мені в розмові тоді сказав, що в цю страшну війну дуже сильно постраждали населення Білорусі, частково Росії, України. Люди з цих територій взнали, що таке голод, смерть, окупація, бомбові і авіаційні удари по домівках і все дуже погане, що було. Але населення більшої частини території Росії (Дальний Схід,Урал,Забайкалля, Сибір) не відчули на собі все те що відчули люди з вищевказаних територій. Так, багато чоловіків і жінок з віддалених куточків Росії були в бойових діях цієї тяжкої війни, алеж для всіх інших цивільних людей та війна була десь далеко. І на сьогодні в ЗМІ РФ журналісти, блогери і деякі люди розповідають і висловлюють різні думки, що війна не принесла горя громадянам України на території України, і що міста і населенні пункти нацистська Росія необстрілює КАБАми, ракетами, і що немає жертв і все в Україні добре.Зрозуміло, що так розповідати можна своїми "чорними ртами", бо хтось з них за це отримує гроші, хтось так розповідає по своїй дурісті і всі ці люди себе чувствуютькомфортно, бо в них є їжа, є світло і тепло в будинках, а головне над головами не літають ракети, та каби і ще сусіди, родичи і інші люди не гинуть. Мабуть схожість є на сьогодні між тими людьми і сьогоднішніми людьми, тобто росіянами.
В чем сходны и несходны россияне и украинцы. Сходны в том, что война - плохо. Разные в том, что россияне говорят - "мы можем повторить!", украинцы говорят - " снова никогда!".
З війною, яку принесла нам Україні Росія з 2014 року, а потім повномасштабна війна з 24.02.2022 року, вся ця ситуація загальмувала пошукові роботи роботи по другій світовій війні на території України, а також на територіях Донецькій, Луганській, Харківській, Київській, Запоржскій областей областей. По темі російсько- українська війна з 2014 і по сьогодні (2024) у пошуковців різняться думки, але ж це нормально. Зрозуміло одне, якби не було війни з 2014 року, то пошуковці зробили дуже багато, тобто було знайдено на полях боїв багато рештків, як солдат радянських і солдат супротивника, яких би поклади на цвинтарі, де їм треба і лежати, а ні в окопах, ямах, в полях, в лісах. Також були відремонтовані військові поховання 2 Світової війни, алеж з війною всі ці плани пошуковців відкладаються на довгий час, по тій причині, що населенні пункти розбиті і заміновані, поля і ліси заміновані, нажаль все печально. Росія з цією війною, нам Україні принесла крім розрухи і смертей, принесла і рештки російських загиблих солдат, яких треба теж буде шукати і знайдених ексгумувати і передавати на Росію, тобто пошуковці України ще не закінчили пошук по другій світовій війні, а ще треба буде займатися і темою по цій війні. Такі думки.
Если брать историю войн, ну к примеру русско-японская война1904, первая мировая война 1914, революция гражданская война 1918, вторая мировая война 1939, так в те войны как то все же контролировали военных, чтоб " необижали" местное население и часто карали за всякое плохое дияние к местному населению, а иногда и расстреливали. Естественно и в Афганистане придерживались принципа "не обижать". Участие в миротворческих военных миссиях ("голубые береты") и там военные придерживаются - "не обижать местных. Конечно, на сегодня российские военные уже натворили и творят на ранее оккупированных территориях, оккупированных территориях военные преступления (мародёрство, кражи, убийства, насилие, издевательство над гражданскими пленными и военными пленными. Творят по той. Причине, что это им разрешено и поощряется с верху. Этим все сказано какая есть Россия и российская армия.
Вспомним немного о тех кто участвовал в боевых действиях в Афганистане в период 1979 - 1990 гг. Есть информация, что военнослужащие СА на территории Афганистана плохо вели по отношению к местным. Мне в жизни пришлось повстречаться с бывшими военнослужащими, которые были в вышеуказанный период в Афганистане, я всегда у них спрашивал, действительно военнослужащие СА стреляли в местных мирных людей, были ли краж личного имущества у местного населения, были ли притязания к местным девушкам и женщинам. Мне все, кого знал из бывших военнослужащих - "афганцев" отвечали, что такого не было. Государство держало всепод контролем, в частях проводили инструктажи о том, как себя вести с местными, офицеры и прапорщики, и сержанты контролировали солдат.Если что то и было, солдат обругал местного или ударил местног, то тогда отправляли назад в "Союз", могли и осудить к сроку в дисбат или в места лишения свободы. Вот так и было. Вспомним о "афганцах",которых нет уже в живых, которые в свои 18 - 20 лет узнали, что такое война. Некоторые из них:Полежаев Михаил Павлович, 1961 -03.2022, род войск -связь.нагажден медаль За отвагу. Гармаш Игорь, 1962 - 199?, род войск -ВДВ.Буяненко Игорь, 1964 - 2020,род войск - пограничные войска.
Цікава тема, Анатолій, а у 2-гу Світову в Радянській Армії були і "діди", і "пацани". По розповіді виходять так, що старші ("діди") старалися зберегти молодих ("пацанів"), щоб вижили в війні. Так?
Доброго здоров'ячка,шановне панство -Захарович, Микола, Олександр, Вєтров. Цікаві ви теми піднімаєтє про 2 Світову війну. В мене теж є цікава тема. Пам'ятаю, як ще був малим, на моїй вулиці на 8 - 9 травня збирались фронтовики другої світової (колишні офіцери, солдати, матроси)в казанку варили куліш і була гірка, це було в кінці 1960 -х началі 1970 -х роках. Біля вогню і казанка з кулішом фронтовики сиділи і спілкувались тихенько між собою, а ми підростуть крутилися поміж ними і чули їхні розмови. Ті хто пройшов війну були різного віку були старші з 1890 років народження по 1923 рік народження, а а також з 1924 по 1927 рока народження. Ті що були молодші старших називали "дідами", а "діди" молодших називали "пацани". Така от була фронтова єпархія."Діди" казали "пацанам", що вони їх оберігали, не пускали поперед себе, а в бій йшли першими і "пацани" з ними були згодні, що так і було. Були розповідь, як один фронтовик зміг розмінувати нову модель німецької міни і як ще це отримав медаль "За бойові заслуги", були розмови, що німців і їх союзників побідили тим, що задавили толпою, великою масою народу, також казали, що в війні приймав участь весь народ СРСР, тобто всі потроху ковалик перемогу, а також казали, що саме страшний був генерал Георгій Жуков, який не считався з життям своїх солдатів і офіцерів, гнав на убой і що для нього полковники були просто солдатами, як і інші солдати, тобто називали Жукова страшною людиною. А саме цікаве було те, що казали таку фразу - " на не має шансу вижити, тебе вб'ють або свої, або ворог". На сьогодення російської окупаційної армії (РОА) це дуже схоже. Так, пам'ять.