Благодаря за ответ, Захарович.
Щоб остаточно закінчити історію по підпільниках, доповню. Є ще дві персоналі групи підпільників - 6). Бабкіна Єлизавета 1917-1919, вища освіта, закінчила іняз, добре володіла німецькою мовою. Працювала під прикриттям в німецький військовій комендатурі, перекладач. Після серпня 1943 доля невідома, є зниклою безвісті. 7). Милентьєв Віктор Васильович, 1923 - 1943, рядовий, стрілець РСЧА, освіта середня 10 класів, під прикриттям працював поліцейським, зв'зківець у Бабкіної Є. І у Єсманського В.ТВ серпні 1943 повторно призваний в Радянську Армію. Загинув на фронті в 1943. 8).Єсманський В.Т., 1913 - 06.1943, капітан, освіта вища, під прикриттям грав роль старости.5).Журбенко Г.В., 1898 - 02.1943, робітник, старший бойової групи, бойовик і 4). Невідомий хлопець, 1924 - 1925, мешкав на Журавлівці, бойовик, бойової групи. Криштоп М.Т.1920 - 1923,Поляніна, 1920, Шевченко, 1924 - 1925 - мешканки Журавлівки, роль - очі, вуха. Ось така схема роботи була у підпільників, яку продумав старший групи Єсманський В.Т. по опитуванні людей, в групі було десь до 10 людей.
Ця історія по реанімації забутих героїв 2 Світової, підпільників почалася після 1947 року. Встановленням істини загибелі групи Єсманського В.Т. почав займатися сусід Єсманського В.Т. офіцер запасу Шевченко Володимир, 1925,який повернувся з війни. В 1950 роках він зібрав всю інформацію на підпільників і було надруковано в місцевій газеті з підпільників. Також всю інформацію на підпільників Шевченко В передав в музей сш 134. З Шевченко В я зустрівся в 2009 році і він мені розказав про цю групу підпільників, розповів з ким спілкувався з родичів підпільників, підпільниками, які вижили в цій страшній війні, а також з місцевими, які пережили окупацію. Я свій пошук істини почав після зустрічі з Шевченко В., тобто йшов по його сліду і також поспілкувався з родичами підпільників. В підпільній групі були також дівчата і жінки. В групу входили Криштоп Марія Тимофіївна 1920, до війни вчилася в педінституті, добре розмовляла і розуміла німецьку мову. Зі слів її родичів, то вона не знала хто є в підпільні групі, знала старшого групи к-на Єсманського В.Т. Криштоп М.Т. в серпні 1943 попала на облаву німців в центрі міста, потім була під слідством в Гестапо, звільнена Радянською Армією. Пройшла спецперевірку, після війни працювало в сш викладачем (вчителем) української мови. 2). Поляніна, 1920, (дівчина). Після звільнення міста від німців в серпні 1943, вийшла заміж за радянського офіцера, льотчика і виїхала з чоловіком з Харківської області.3). Шевченко 1924 - 1925 (дівчина) після закінчення війни, восени 1945 виїхала з Харківської області в іншу область на ПМЖ. Цих двох дівчат не опитували. Хлопець, 1924 -1925, місцевий мешканець Журавліки, десь в лютому 1943 стріляв з пістолета в німецького офіцера з комендатури. Стріляв, промахнувся, був затриманий, переніс знущання фізичні і був розстріляний десь приблизно в лютому 1943. При опитуванні людей, які були в окупації цього хлопця не встановили, тобто він невідомий. 5). Журбенко Г.В., 1898 - 02.1943, мешкав на Журавлівці. Зі слів його родичів, німецькі солдати і офіцери прийшли з обшуком в дім до Журбенко ГВ, при обшуку було знайдено зброю (пістолет?) і набої. Розстріляний німцями відразу у себе на подвір'ї. В началі червня 1943 німці взяли в полон 5 міліціонерів і капітана Єсманського В.Т.Всі міліціонери були одягнені в формений одяг, на плечах погони. Міліціонерів в садку клубу зразу розстріляли. Зі слів родичів Єсманського В.Т., то вони думають, що Єсманського В.Т. хтось виказав німцям з місцевих. Загиблих п'ятьох міліціонерів не встановлено, невідомо ні їх призвища, ні їх імена. Не встановлені по тій причині, що уже 1947 році не було ніяких документів. Іноді держава забуває про своїх героїв і нажаль так часто буває. Ну, от і вся історія цього пошуку, шановний земляче Ветров. Пробачте, але так буває. З повагою.
Пан Захарович, вы интересно рассказали о подпольщиках, о группе капитана Есманского В.Т., но как то в этой истории, что то не складывается. Как погиб подпольщик Журбенко Г.? Кто то ещё вероятно был в группе подпольщиков,которые добывали сведения? Кто был погибший подпольщик 1924 или 1925 года рождения? Как он погиб? Так же вы не сказали, кто из милиционеров был расстрелян вместе с Есманским В.Т.. по факту очень много вопросов по этой теме. Вы вероятно опрашивали тех кто выжил, т.е. подпольщиков и родственников погибших? Если можно, то расскажите. С уважением, земляк.
Моя мама казала, що місцеві люди були привчені писати доповіді, скарги на своїх сусідів. Писали також і при окупації на сусідів і військові з німецької комендатури приходили і перевіряли, також перевіряли скарги, доповіді на вже вмерлих людей, ходили на кладовище і дивилися на могилу і на хрест з табличкою, чи дійсно вмер і похований. Розповідала що вже після війни також вже наша влада провіряла доноси сусідами на сусідів. Були доноси на сусідів, яки казали образливе на владу, сусідів судили і давали срока на 5 або 10 років ув'язнення. Так що багато з моїх сусідів хто і сидів. Було страшно коли в два часа ночі приїжджали з обшуками, було страшно що когось з сім'ї можуть заарештувати. Таке страшне життя було у моїх батьків. Розумію, що з роками люди не міняються і це страшить.
Уважаемый,Анатолий. Я размышлял, прочитав ваш рассказ из воспоминаний жителей Журавлевка, переживших оккупацию в 1941 - 1943. Только вот вы не рассказали, что молодые девушки крутились возле немецких офицеров в офицерском клубе, были на разных там вечеринках с офицерами, т.е. девчата выживали, получали какие то там подарки, продукти и другое удовольствие. Вы пишите, что немецкие военнослужащие и полицейские более или менее относились к местному населению, но ведь нужно понимать почему было такое отношение. А ответ очень простой потому , что начальник комендатуры держал дисциплину со своими подчинёнными, требовал, чтоб не и занимались мародёрство и требовал, чтоб лояльно относились к местному населению. То есть все завилило от коменданта военного немецкого офицера. Только непонятно почему комедант так лояльно относился к местным. Возможно, причина в женщине или окружении коменданта? Одно ясно, что просто так ничего не бывает.
Пишу для посетителей этого сайта, для граждан России. Пишу, чтоб задумались, что то пора выходить с 1945 года, уже 21 век, нужно развиваться экономически. История такая. Ехал я в общественном транспорте, впереди меня сидели два мужчины приклонного возраста, где то возрастом за 70 и вели разговор. Разговаривали о войнах, говорили, что война плохо, что в войнах страдали и страдают все люди, как военные и гражданские (дети, старики, женщины), страдают животные, птица, природа. Вспомнили о тех правителях кто развязал войны - И.Грозный, П.Романов, В.Кайзер, В.Ульянов, И.Джугашвили, А.Гитлер и люди, которые были при власти - Гитлер, Ежов, Берия. Вспомнили о том, что всех этих людей в народе и все верующие называли злыми демонами, дьяволами. Говорили и той войне, задавали вопросы на которые нет ответов. Зачем эта война? Какая цель этой войны? Зачем столько жертв с обоих сторон, со стороны Украины, со стороны России? Говорили о призеденте России В.Путине. и опять был вопрос - зачем Путин начал войну? Ответов никто из двух разговаривающих не дал. Была версия, что он пошел войной на Украину с какими то корыстными для себя целями. Другая версия может он ....? Вспомнили, что В.Путин родился и жил в г. Ленинград (теперь Санкт -Петербург), вспомнили о том, что его мама пережила немецкую блокаду в период 1941 - 1944 годов. И подвели итог разговора, что он видел в своем городе много братских могил в которых было похоронено много и военных и много и гражданского населения (дети, женщины, старики), которые погибли от бомбежек, голода и холода. Он знал о этом и видел эти могилы. И опять был вопрос - зачем все это нужно? Один из разговаривающих высказал свою версию, что возможно эта война для того, чтоб Украина не развивалась и чтоб люди жили плохо. Вот такой интересный разговор я случайно услышал.
Во 2 Мировую войну нацистская Германия с 1939 уничтожала евреев и цыган, с 1941 уничтожала словян (белорусов, украинцев, русских), т.е. вели генацит Ира удивление весь мир не реагировал, начали реагировать только в конце 1944,когда стало ясно, что Германия проиграла эту войну. Сегодня нацистская Россия уничтожает граждан Украины, т.е. вдет генацит Имир также почти не реагирует. Есть сходство с этой войной и 2 МВ? Вероятно, чтоб мир начал реагировать нужно победить Украине Россию и их союзников? Одни вопросы и без ответов.
Багато читав книжок, спогадів, мемуарів про радянських військовополонених в Другій Світовій. Зрозумів одне що попадання в полон смерть. Виживали в полоні котрі хотіли вижити. Нацисти морили голодом тих хто не хотів працювати на Німеччину, на рейх. Хто працював станочниками, шоферами на придприємствах, а також в інших отраслях, то тих годували і не давали вмерти. Мабуть саме страшне це було концтабір, де за маленьке порушення режиму утримання смерть, зі спогадів в'язнів концтаборів можна було вижити, як що біля тебе надійні товариші, які в тяжку хвилину допоможуть, один в концтаборі не виживеш загинеш. З цим ясно. Також були люди, яких відправляли на принудні роботи в Німеччину, відправляли в трудові табори, на придпрємство, к бауеру (хозяїну) в сільське господарство і інші приватні підприємства. Там зко у як везло і докого попадеш. Роботи виповняли тяжкі, вредні. Везло тим хто їхав на роботи до Німеччини добровільно, то ті люди працювали в кращих місцях, ще й отримували гроші за роботу. Однак всі, яки пройшли полон, то казали, що німці дуже погано відносилися до полонених, називали їх нижчею расою, віжносились, як до тварини. Закінчилася війна і хто з полонених вижив і повернувся додому, то у тих було сильно рвдірване здоров'я і багато з них після війни повмирали рано. В 1990 - Х роках Німеччина виплатила тим хто пройшов полон, хто був живий грошові компенсації. Пам'ятаю, як розповідали ті люди, котрі самі поїхали до Німеччини на роботи, що там добре, побачили Європу, гарна робота, відчули себе людьми івсе інше. Алеж так було і це історія. Схоже, що історія повторюється через 80 років?
Интересные факты о том, как жили в оккупации мирные гражданские люди в небольшом населенном пункте Журавлевка в 1941 - 1943 годах 20 века, вы рассказали Пан Анатолий.эти воспоминания очевидцев тех лет очень интересно, таких воспоминаний в документальной литературе совсем немного, а жаль. Дополню вам, мой земляк. Со слов людей, переживших оккупацию - немецкие военные ужасно боялись дворовых собак, боялись, что могут их искусать, боялись, что своим гавканьем нарушают тишину и по этим причинам приходили во дворы людей и стреляли в собак из оружия, т.е. собак просто истребляли. Солдаты Вермахта и полицейские не ходили по дворах людей и не забирали продукты питания и личные вещи по той причине, что им запрещено было этим заниматься, за такие дияние, т.е. за мародёрство их начальство могло и строго наказать. А вот солдаты СС тем было все дозволено, они приходили во дворы, в хаты людей и забирали продукты,был случай, что в столе у людей стояла недоеденая банка варенья и эту полупустую банку забрал солдат войск СС. Теперь расскажу веселую историю, эту историю мне рассказало женщина 1935 года рождения в начале 2000 -х годов. Так вот у нее много лет назад был сосед 1880 -х года рождения, воровитый дед. На войну этот человек не был призван в связи с приклоным возрастом, но как и все жители поселка так же попал под оккупацию немцев. Дед в оккупации жил спокойно, его соседей стояли на постое немецкие солдаты и полицейские с комендатуры. Постояльцы вели себя спокойно, гражданских людей необижали, не трогали. Дед жил недалеко от офицерского клуба, на территории клуба лежали кирпичи и вот у деда приключилась беда, развалилась стена кирпичная на летней кухне, для восстановления стены нужны были кирпичи и вот дед обнаглел и решил взять кирпичи с территории офицерского клуба. Пришел в клуб днём и средь бела дня начал грузить кирпичи в свою тачку. Возле клуба стоял гемец часовой и видит, что дед без разрешения берет кирпич, т.е. ворует, тогда солдат ему крикнул, что он не брал кирпичи и уходил, но дед не послушал часового и дальше складывал кирпич в свою тачку. Часовой тогда сделал предупредительный выстрел в верх, дед часового послал на три буквы, вот тогда и часовой выстрелил деду в ногу, пуля попала в ягодицу. Часовой был соседом деда. Далее деле доставили в полевой госпиталь в хирургу и хирург извлёк пулю из ягодицы деда. Конечно рана совремегнм зажила, дед после ранения хромал до конца своих дней и естественно злился на немцев за это ранение. Но вот в августе 1943 город освободили от немецких войск и дед совсем уж обнаглел, т.е. пришел в военкомат и начал требовать медаль За отвагу, говорил, что он партизанил, вредил везде и всюду немецкой армии и что его подстрелили, т.е. ранили и он после ранения тягает ногу, т.е. хромает. Военком внимательно выслушал просьбу деда, а затем его аыпер с военкомата и сказал, чтоб дед больше к нему не приходил, а если прийдёт, то строго накажет его. После этого дед больше никуда не ходил, но соседям любил рассказывать, что он партизан, партизанил и получил тяжёлое ранение. Вот такая история.
Мене раніш цікавило хто служив в поліці і хто служив старостами, і які ці люди були в період окупації 1941 - 1943. І от таку цікаву інформацію я отримав від мешканців Журавлівка, яки пережили окупацію. Військова комендатура німецької окупаційної влади в період 1941-1943 років розташовувалась в трьохповерховій середній школі, в комендатурі були розташовані комендантський взвод, укомплектований німецькими військовослужбовцями, відділ поліції, медична частина. Біля комендатури знаходились клуб, офіцерська і солдатська столові, прачечна. Польовий шпиталь німецький знаходився по вулиці Бондаренківська, на території приватного сектора. В поліції проходили службу чоловіки віком до 50 років. В поліції були, як і місцеві так і люди з числа радянських військовополонених. Співробітники поліції мали охайний вид, погоджені, підстрижені, формений одяг випрасований, чистий, чоботи начищені. Раз на місяць поліцейські получали пайок, в який входило цукор, борошно, консерви, хліб, сухарі, крупи, цукерки, також получали заробітну плату в марках. Їх обов'язки - охорона порядку, викриття кримінальних і адміністративних правопорушень, виявлення особ, які нелояльні до окупаційної влади, виявлення шпигунів, диверсантів, агентів, охорона важних і особоважних об'єктів. Зі слів місцевих погано і дуже погано до цивільного населення відносились чужі поліцейські не з місцевих, місцеві поліцейські відносились до цивільного населення більш-менш лояльно. Цікаво те що у співробітників поліції була виправка, у поліцейських не було животів, тобто пуза. Чужі поліцейські було розквартировані по хатам місцевих мешканців. Старосту обирав і затверджував начальник військової комендатури. Староста повинен знати добре всіх мешканців населенного пункту. Обов'язки старости - повинен знати число мешканців населенного пункту, повинен реєструвати народжених і померлих, повинен фіксувати пересування місцевих мешканців, виявляти тих хто не хоче працювати на окупаційну владу, також він повинен требувати, щоб місцеві наводили порядок на своєму подвір'ї і біля свого подвір'я, слідкувати за тим, щоб в ночі була відчинена хвіртка на подвір'ї, відчинені двері в хату, повинен слідкувати, щоб місцеві в коменжанську
годину не виходили на вулицю зі своїх хат, щоб місцеві в вечері і вночі не запалювали світло (свічки, лучини, керосинові лампи), повинен направляти на роботи людей прибирати вулиці дороги, прибирати в комендатурі, прачечній, шпиталі, столових, староста повинен слідкувати, щоб місцеві виходили не запізнюючись на роботи, також повинен реєструвати хворих місцевих і один раз на тиждень водити до лікарів в медичну частину, повинен реєструвати тих хто буде добровільно їхати на роботи в Німеччину і тих хто не хоче їхати, повинен слідкувати за тим щоб померлих ховали на цвинтарі, но ніяк у себе на подвір'ї. За поховання на цвинтарі мисцеваі повинні були платити гроші. Як бачите, багато було обов'язків у старости. Староста також раз на місяць отримував такий же пайок, як і поліцейські.Староста теж повинен був строго одягнений. Староста був одягнений в цивільний чорний костюм, біла сорочка з криваткою, взуття начищене, рубашка, костюм випрасований, староста поголоний і підстрижений, також отримував за роботу заробітну плату.Так от, багато цікавого я дізнався від спогадів місцевих громадян в ті 1990- ті роки.
Пройшли роки, вже немає в живих тих людей, які пережили окупацію 1941-1943 років на Харківщині. А розповіді цих людей про жахіття окупації і страждання мирного цивільного населення від окупаційних військ Німеччині. Пам'ятаю деякі з них, які я чув в середині 1990-х років. Облави, машини-душегубки, розстріли і повішення людей за порушення вимог німецьких військових окупаційних комендатур, тобто за людьми ходила смерть. Були розповіді і про те, як голодували і ходили по іншим населеним пунктам, щоб добути їжу, харчі, ходили міняли якісь речі на харчі, розповідали, що німці труїли населення отруйною сіллю, червоного і зеленого кольору, сіль була в діфіціті і травлену сіль видавали безкоштовно людям, люди цю сіль добавляла в їжу і труїлись. Були також розмови, що німецькі льотчики з літаків розбрискували бактерії малярії, бо люди в окупації хворіли малярією, яка не піддавалася лікуванню. Були розповіді, що в окуповане місто приїжджали німецькі військові журналісти, які брали інтерв'ю у місцевих і запитували в них, як вони виживають,також журналісти фотографували і місцевих і руїни після бомбових ударів, але це все таке. Місцеві мешканці з Журавлівка Харків розповідали і позитивні історії, які вони пережили в окупації. На Журавлівці при німецькій окупаційній владі була військова комендатура, яка розташовувалась в місцевій школі, був і комендантський взвод, в взводі був солдат-кінолог з собакою, породи німецька вівчарка,був і офіцерський клуб, було і польовий шпиталь і медчастина, була і столова для солдат і офіцерів німецької армії. Так різні люди були одягнені в німецьку форму, ці люди були і злі і добрі. Хтось з солдатів комендантського взводу, які стояли на постої в хатах місцевих підкреслював харчами дітей і тріхи господарів будинку, а хтось з них ні. І таке було. Але були і добрі люди, так в німецькому польовому шпиталі були німецькі військові лікарі, які давали медичну допомогу і місцевим мешканцям. Раз на тиждень для місцевих був прийом в медсанчастині. До лікарів на прийом записував і приводив староста із місцевих. Були лікарі-хірурги, які вказували хірургічну допомогу місцевим, травмованим, пораненим від вибухів, був лікар, який вставляли позвонки на хребті людям з травмами із цікавого що у німецьких лікарів були ліки (порошок) від малярії і ці ліки давали хворим на малярію. Тобто тоді вже німці могли лікувати малярію. Ось такі спогади.
Пам'ятаю, як в 1990 роках старожили мешканці Журавлівка розповідали історії, в які я тоді не вірив. А зараз повірив. Зі слів старожилів, на весні 1943 року війська Червоної армії вели наступ на Харків,німецькі війська, щоб зберегти свій особовий склад, почали відходити з міста. Авіація РСЧА наносила бомбові удари по відступаючих військах противника і по будинкам цивільних мешканців міста. Під бомбами загинули цивільні люди. Загинула від уламків бомби літня жінка, призвище її Єсманська, загинула на своєму подвір'ї і була похована своїми родичами у себе на подвір'ї. Загинула в цей день ще одна літня жінка, до неї на подвір'я впала бомба, була сильна взривна хвиля, яка вирвала з землі великий пеньок, цей пеньок влетів в хату цієї жінки і вбив її. Пеньоком було вбито цю літню жінку. Така страшна у неї смерть. Літню жінку також родичи поховали на своєму подвір'ї, бо боялися поховати на цвинтарі, боялися також потрапити під бомбовий удар і загинути. Сьогоднішня війна і та війна 1941-1945 років, є в в цих війнах багато схожого. Червона армія і російська армія вбивала і вбиває цивільне населення. Така, виходить, є правда.
Захарович, спасибо большое, что откликнулись и спасибо за информацию.
Згідно друкованого видавництва Книга Пам'яті України Харківська область Щиковський Федір Андрійович, 1926, Довгенько Ізюмський район не значиться.Стасовно інформації по призвищу Щиковський з нп Довгеньке немає можливості поспілкуватися з місцевими мешканцями по тій причині, що село вщент знищено російськими окупаційними військами і багато мешканців села загинуло, або втікло від війни.Згіно вищевказаного джерела в нп Довгеньке присутнє призвище Щековський, Щиковський,ЩІковський.з вищевказаними призвищами в нп Довгеньке і в інших селах Ізюмського району внесено в Книгу Пам'яті 11 воїнів, які загинули на фронтах Другої Світової війни в період 1941 - 1945 років. По вашій темі, деякі бійці з вищевказаними призвищами - Щіковський Федір Дмитрович, 1907, с.Довгеньке.Рядовий.Пропав без вісті 11.1943 (Книга Пам'яті том 15 сторінка 793, Щіковський Федір Савелійович,Ізюмський район.Оядовий. Пропав без вісті 05.1943 (Книга Пам'яті том 15 сторінка 793), Щековський Іван Андрійович, 1908,с.Довшеньке. Рядовий. Пропав без вісті 12.1941(Книга Пам'яті том15 сторінка 790).
Здравствуйте. Извините, что пишу в такое время и извините, что на русском.
Я ищу информацию о своём прадедушке(и его семье) Щиковском Фёдоре Андреевиче, 1926г.р. Он родился в селе Долгенькое. После войны проживал в крупском районе Минской области. Буду рад любой информации, так как он не воспитывал моего дедушку и тот о нём практически ничего не знал.
И вообще интересует любая информация о истории фамилии Щиковский в Украине. Может кто-нибудь сможет поделится)
Вся інформація на Малинко Г.В., 1920 - 1996,капітана - артилериста є друкованому видавництві Книга Пам'яті України Харківська область Переможці том 1 сторінка 455.
Зробив помилку, буде правильно - Капітан артилерії Малинко Григорій Васильович, 1920 рік народження. Вмер 1996 році.
Капітан Малинко Григорій Васильович, 1923, м.Харків Журавлівка не був Героєм Радянського Союзу, він тільки був представлений до вищої нагороди, згідно військових архівів. Дійсно, ця людина була героєм, біографія його цікава, тобто це була людина з "великої літери". Приблизно десь в 1980 - Х роках про Григорія Васильовича був знятий документальний фільм. нагороджений був державою - орден Червоної Зірки, , орден Вітчизняної війни 2 степені, медаль За Оборону Сталінграда, Орден Леніна і інші нагороди.
Пам'ять. Пам'ятаю в нп Журавлівка Харків мешкав фронтовик артилерист Малинко Григорій,1923, м. Харків. Пройшов всю війну 1941 - 1945 роки. Починав з рядового, а війну закінчив капітаном. В 1943 році його артбатарея потрапила в оточення,весь особовий склад загинув в бою і солдат Малинко Григорій сам витяг артгармату (сорокопятку), переправив на плоті через ріку Дніпро, вийшов з оточення з гарматою, гармату повернув в стрій своєї частини. За цей подвиг Малинко Григорій був удостоєний вищої нагороди Героя Радянського Союза. Зі слів людей, які добре його знали, то ця людина була дуже порядна, людина слова, був розносторонньо развитий, займався спортом (плавання, боротьба, лижі, гирьовий спорт), мав спортивні розряди, мав вузу освіту, був вчителем фізкультури в одному з інститутів міста. Така видатна людина жила поруч з мешканцями Журавлівка.