Багато читав книжок, спогадів, мемуарів про радянських військовополонених в Другій Світовій. Зрозумів одне що попадання в полон смерть. Виживали в полоні котрі хотіли вижити. Нацисти морили голодом тих хто не хотів працювати на Німеччину, на рейх. Хто працював станочниками, шоферами на придприємствах, а також в інших отраслях, то тих годували і не давали вмерти. Мабуть саме страшне це було концтабір, де за маленьке порушення режиму утримання смерть, зі спогадів в'язнів концтаборів можна було вижити, як що біля тебе надійні товариші, які в тяжку хвилину допоможуть, один в концтаборі не виживеш загинеш. З цим ясно. Також були люди, яких відправляли на принудні роботи в Німеччину, відправляли в трудові табори, на придпрємство, к бауеру (хозяїну) в сільське господарство і інші приватні підприємства. Там зко у як везло і докого попадеш. Роботи виповняли тяжкі, вредні. Везло тим хто їхав на роботи до Німеччини добровільно, то ті люди працювали в кращих місцях, ще й отримували гроші за роботу. Однак всі, яки пройшли полон, то казали, що німці дуже погано відносилися до полонених, називали їх нижчею расою, віжносились, як до тварини. Закінчилася війна і хто з полонених вижив і повернувся додому, то у тих було сильно рвдірване здоров'я і багато з них після війни повмирали рано. В 1990 - Х роках Німеччина виплатила тим хто пройшов полон, хто був живий грошові компенсації. Пам'ятаю, як розповідали ті люди, котрі самі поїхали до Німеччини на роботи, що там добре, побачили Європу, гарна робота, відчули себе людьми івсе інше. Алеж так було і це історія. Схоже, що історія повторюється через 80 років?