Мої бабуся і Дідусь із цього села - Петрівка. Я їздила на канікули до них. Це - найкращі згадки мого життя. Про пам'ятник мені розповідали, що після війни в сільраді зібрали всіх селян і запитали, що будувати першою чергою за зароблені колгоспом гроші - школу чи пам'ятник загиблим поблизу села воїнам? Громада вирішила - насамперед слід поставити пам'ятник. Туди знесли останки загиблих солдат. Серед них була одна жінка... За багато років у Петрівку поїхала мама - ностальгія повела туди. Повернулася звідти вона зажурена: Все село забур'янене, заросле... Занедбаний, занехаяний навіть пам'ятник... Невже ніхто не може взяти на себе обов'язок доглядати за ним? Це не так уже й важко...