Уважаемый Владимир! /г. ДружковкаДонецкой обл./

«…Недалеко від ХТЗ, на східній околиці Харкова, є висота з позначкою 178,4. Помічена крапкою на карті, вона ледве височить над навколишньою місцевістю. Харків був поряд. Здавалося, ще один крок – і місто знову наше. Але ж якими довгими і кривавими виявилися ці останні сотні метрів…Висоту штурмували бійці 106-го гвардійського полку 36-ї гвардійської стрілецької дивізії. Здавалося, ніколи не буде кінця вибухам мін та снарядів, гулу моторів контратакуючих німецьких танків, пороховій гарі, що закривала сонце. Висота кілька разів переходила з рук у руки. Схили її рясно политі кров'ю радянських воїнів.», - так в научной статье описывал эти события кандидат исторических наук В. Н. Козак. Воины-однополчане Вашего деда (Зайцев А. И., Капустин И. А., Уколов И. И.), которые, согласно донесения о безвозвратных потерях 36 гв. сд, погибли в селе Заики, похоронены в пгт Кулиничи Харьковского района. А вот Киреев П. И., погибший на высоте 178,4 похоронен в селе Пономаренки. Другие бойцы (со страниц 38 – 40 выше указанного донесения) не найдены ни в списках похороненных на территории Орджоникидзевского района города Харькова, ни в списках Харьковского района. К сожалению, нет информации и о Вашем деде Лысове Егоре Ивановиче. И в братской могиле в Кулиничах, и в Пономаренках, похоронены воины, чьи имена остаются неизвестными. За дополнительными сведениями обратитесь в Харьковский областной военкомат.