Если брать историю войн, ну к примеру русско-японская война1904, первая мировая война 1914, революция гражданская война 1918, вторая мировая война 1939, так в те войны как то все же контролировали военных, чтоб " необижали" местное население и часто карали за всякое плохое дияние к местному населению, а иногда и расстреливали. Естественно и в Афганистане придерживались принципа "не обижать". Участие в миротворческих военных миссиях ("голубые береты") и там военные придерживаются - "не обижать местных. Конечно, на сегодня российские военные уже натворили и творят на ранее оккупированных территориях, оккупированных территориях военные преступления (мародёрство, кражи, убийства, насилие, издевательство над гражданскими пленными и военными пленными. Творят по той. Причине, что это им разрешено и поощряется с верху. Этим все сказано какая есть Россия и российская армия.
Вспомним немного о тех кто участвовал в боевых действиях в Афганистане в период 1979 - 1990 гг. Есть информация, что военнослужащие СА на территории Афганистана плохо вели по отношению к местным. Мне в жизни пришлось повстречаться с бывшими военнослужащими, которые были в вышеуказанный период в Афганистане, я всегда у них спрашивал, действительно военнослужащие СА стреляли в местных мирных людей, были ли краж личного имущества у местного населения, были ли притязания к местным девушкам и женщинам. Мне все, кого знал из бывших военнослужащих - "афганцев" отвечали, что такого не было. Государство держало всепод контролем, в частях проводили инструктажи о том, как себя вести с местными, офицеры и прапорщики, и сержанты контролировали солдат.Если что то и было, солдат обругал местного или ударил местног, то тогда отправляли назад в "Союз", могли и осудить к сроку в дисбат или в места лишения свободы. Вот так и было. Вспомним о "афганцах",которых нет уже в живых, которые в свои 18 - 20 лет узнали, что такое война. Некоторые из них:Полежаев Михаил Павлович, 1961 -03.2022, род войск -связь.нагажден медаль За отвагу. Гармаш Игорь, 1962 - 199?, род войск -ВДВ.Буяненко Игорь, 1964 - 2020,род войск - пограничные войска.
Цікава тема, Анатолій, а у 2-гу Світову в Радянській Армії були і "діди", і "пацани". По розповіді виходять так, що старші ("діди") старалися зберегти молодих ("пацанів"), щоб вижили в війні. Так?
Доброго здоров'ячка,шановне панство -Захарович, Микола, Олександр, Вєтров. Цікаві ви теми піднімаєтє про 2 Світову війну. В мене теж є цікава тема. Пам'ятаю, як ще був малим, на моїй вулиці на 8 - 9 травня збирались фронтовики другої світової (колишні офіцери, солдати, матроси)в казанку варили куліш і була гірка, це було в кінці 1960 -х началі 1970 -х роках. Біля вогню і казанка з кулішом фронтовики сиділи і спілкувались тихенько між собою, а ми підростуть крутилися поміж ними і чули їхні розмови. Ті хто пройшов війну були різного віку були старші з 1890 років народження по 1923 рік народження, а а також з 1924 по 1927 рока народження. Ті що були молодші старших називали "дідами", а "діди" молодших називали "пацани". Така от була фронтова єпархія."Діди" казали "пацанам", що вони їх оберігали, не пускали поперед себе, а в бій йшли першими і "пацани" з ними були згодні, що так і було. Були розповідь, як один фронтовик зміг розмінувати нову модель німецької міни і як ще це отримав медаль "За бойові заслуги", були розмови, що німців і їх союзників побідили тим, що задавили толпою, великою масою народу, також казали, що в війні приймав участь весь народ СРСР, тобто всі потроху ковалик перемогу, а також казали, що саме страшний був генерал Георгій Жуков, який не считався з життям своїх солдатів і офіцерів, гнав на убой і що для нього полковники були просто солдатами, як і інші солдати, тобто називали Жукова страшною людиною. А саме цікаве було те, що казали таку фразу - " на не має шансу вижити, тебе вб'ють або свої, або ворог". На сьогодення російської окупаційної армії (РОА) це дуже схоже. Так, пам'ять.
К сожалению и на сегодня родственники, матери, дети не знают где погиб на этой российско-укоаинской войне их солдат, у многих погибших защитников Украины нет своей могилы и это печально.
Коротенька історія одного пошуку. В вересні 2009 року до нас пошуковців звернувся чоловік, мешканець села Циркуни і повідомив, що на цивільному місцевому цвинтарі села Циркуни похований солдат РА, який загинув, або помер від ран в 1943 році. Ми вирушили в село Циркуни, знайшли могилу цього солдата на цвинтарі. Могила була ухожена, на могилі стояв пам'ятник, на якому були дві фотографії жінки і молодого чоловіка і записані два призвища. Призвище солдата - "ДАнец Василий Маисеевич 1921 - 1943". Опитали місцевих мешканців села, які нам повідомили, що в могилі з матерью похований її сина, який загинув на війні, другої інформації ми більше не знайшли про це поховання. Звернулися з питанням по цій темі в редакцію друкованого видавництва Книга Пам'яті України Харківська область. Нам дали відповідь. Згідно друкованого видавництва Книга Пам'яті України Харківська область том 12 Харківський район сторінка 206 -"Донець Василь Мусійович, 1921, с.Циркуни Харківського району.Рядовий. Пропав без вісті у грудні 1943 року". В базі ОБД повної інформації на цього солдата не було. Походу Донець В.М. проходив службу в 213 СД і скоріше всього загинув в жовтні 1943 року при формуванні ріки Дніпро, або загинув на території Дніпропетровської області. Також встановили, що по вуличному сім'я солдата і солдат призвище писали через букву А, тобто ДАНець, а по документах солдат писався через букву О, тобто ДОнець. Прийшли до висновку, що в могилі солдат не похований разом зі своєю мамою, скоріше всього в могилі похована одна мама солдата і можливо на прохання матері солдата, родичи і вставили на пам'ятник фотографію солдата і написали пизвище сина матері, який загинув на війні. Схоже, що мати солдата не знала де загинув її сина солдат і де його могила. Ось і вся коротенька історія пошуку.
Дякую пошуковцям "Орієнтир"м.Зміїв, "Плацдарм"м.Слав'нськ за те, що тяжкі воєнні часи для України проводять пошукові роботи і в ході пошуку знаходять рештки воїнів ЧА (РА) 2 Світової війни, яки загинули захищаючи свою рідну землю від ворогів, яки прийшли вбивати всіх і нищити все, від нацистів і фашистів. Дякую, за те, що не лишають на локаціях в ході пошуку знайдені рештки бійців, а забирають до себе в приміщення (склад) на тимчасове зберігання для подальшого поховання на військових цвинтарях. З повагою.
Прочитал о погибших в июне 1943 подпольщикам (милиционерах), ошибка руководителя в том, что он расслабился и его подчинённые, думали все закончено и по причине не бдительности, расслабленности и не выставили пост наблюдения, а ведь у милиционеров было оружие ( вероятно и автоматы, и винтовки, и пистолеты, и гранаты)и ручной пулемет Дегтярева. Причина гибели в расслабленности не бдительности, а ведь в оккупации и подполье группа всё-таки большим составом выжили, т.е были на готовые и не расслаблены, а весной 1943 расслабились. Да, грустно. Вывод и на сегодня - не расслабляться, быть на готовые и думать головой, по той причине, что вокруг есть тайные враги да и ещё дачный враг Россия, которая хочет всех и все убить, уничтожить. Нужно быть на чек, смерть ходит возле каждого и в любую минуту может все быть закончено, т.е.конец света может наступить для каждого.
Ця історія про те,як загинув підпільник капітан Єсманський Василь Тихонович 1903 року народження. Єсманський В.Т. був оставлений в місті Харків для підпільної роботи проти ворога - нацистської Німеччини. Підпільник Єсманський В.Т. зі своєю групою успішно працював в період жовтень 1941 - червень 1943. Підпільна група провалилась в червні 1943. На весні 1943 Харків звільнили передові частини РСЧА, підпільник Єсманський В.Т. і його група вийшли з підпілля, почалося спокійне життя, почали відбудовувати в районі магазини, школи, почали наводити господарчі порядки після швидкого бігства німецьких окупантів. Капітан Єсманський В.Т. був назначений начальником міліції, старшим уповноваженим нп Журавлівка. Все було добре, в районі був порядок. В перших числах червня Начальник міліції Єсманський В.Т. зі своєю групою підпільників (зі своїми бійцями міліціонерами) знаходився в приміщенні клубу (тепер територія школи - інтернату), в підрайоні. В цей день війська РСЧА відступили під натиском німецьких військ, німці тихенько ввійшли в Харків і селище Журавлівка. Міліціонери Єсманський і його товариші не знали про цю ситуацію, вони не виставили бійця на на спостережливий пункт і це була помилка, фатальна помилка.Німці всі міліціонерів взяли в полон і згодом всі були розстріляні. Родич загиблих підпільників знали, що їх рідних і близьких розстріляли, але не знали де розстріляли і де місце поховання. Були версії, що підпільників розстріляли в лісопарку, або в Сарженому яру, або в балці біля нп Рогань. Пройшли роки і в цьому році, я випадково зустрів чоловіка, який мені розповів таку історію. В кінці 1950 років, його родич проводив якісь ремонтні роботи, земляні роботи на території школи - інтернату, в саду школи копали велику яму і знайшли людські рештки, при рештках була зброя і кулемет Дегтярьов.Робітники повідомили в міліцію, згодом рештки підпільників були поховані в братській військовій могилі на території "лісної" школи район Стрилківка.Родичів підпільників про поховання не сповістили. Ось така історія. В 2001 році військову братську могилу з території "лісної" школи перенесли в центр міста, на цвинтар номер два, на військовий участок і поховали всіх воїнів з цієї братської могили в общу братську могилу. Висновок - проходять роки і все стає на своє місце.
Да, интересную историю рассказал вам,Анатолий, человек, прошедший ужасы войны.В этой истории нацисты поиздевались над погибшим солдатом, а чем в сегодняшнее время отличается российские военные. Последний случай в той же Харьковской области, так же поиздевались над погибшими солдатами ВСУ, ещё и засняли и выложили в СМИ. Так кто же тогда нацисты, россияне?
Цю історію мені розповів один з фронтовиків 2 Світової (Великої ВітчизняноїЇ в далеких 90-х роках 21 століття.Це трапилось на території Харківської області в 1943. Німці стояли в обороні, Радянська Армія наступала.На одному з учасників фронту тримали оборону німецьких частини СС. Радянські війська без успіху вели наступ, німці цей наступ відбивали, радянські бійці мали великі втрати, алеж всеодно наступали. Щоб залякати радянських бійців, німці на бруствері біля своїх траншей встановили гвинтівку "Мосіна" , встромивши багнетом в землю, на гвинтівку наділи тіло загиблого бійця радянської армії. Внічь радянські воїни підповзли до німецьких траншей і зняли з гвинтівки тіло свого товариша (побратима). Алеж, воїни радянської армії не злякались психічного залякування і вибилиз оборонних позицій ворога. Нічого не напоминаю? Тоді питання, то хто ж нацист?
Андрію /м.Рязань/. Ви задавали питання, чи міг бути в бойових діях 90 СП в 1942 на території Харківської області. Відповідь - Так, 90 СП був в бойових діях на Салтівському плацдармі і доказ тому, що є військові поховання на цивільному місцевому цвинтарі нп Перемога Харківський район. На цьому цвинтарі є одна братська могила і п'ять одиночних могил, котрих поховано десь за 50 воїнів РСЧА, з них відомих тільки двоє - Добровольський Іван Тимофійович, 1899 (1900)рн. Батальйонний комісар, 90 сп. Загинув зі своїми бійцями при виході з оточення 05.1942, потрапили в засідку, потрапили в полон і були розстріляні. Похований в одиночній могилі на вищевказаному цвинтарі.
Шановні,Микола і Олександр, ви розповіли про цікаві події на Журавлівці м. Харків в період 1943 року, тільки чомусь не розповіли про підпільників, герої, які залишились в окупації, які передавали інформацією про те що відбувається в місті Харкові та на околицях міста, про військові пересування військ противника і все інше.Герої - підпільники, які були виявлені німецькими спецслужбами (Гестапо) і страчені в 1943 - Єсманський Василь Тихонович, 1903 - 06.1943, похований на кладовищі номер 2, Журбенко Георгій Васильович, 1898 - 19.02.1943. Похований на місцевому журавлівському кладовищі(Книга Скорботи України Харківська область том 1 стор.272). Невідомий молодий чоловік 1924 (1925) р.н., дата загибелі 1943 рік. Розстріляний. Точне місце поховання не встановлене.Бабкіна Єлизавета 1917 (1919), зникла безвісті, доля не встановлена.Милентьєв Віктор Васильович, 1923, пропав безвісті, доля не відома.
Шановна, пані Тетяна /Україна м.Київ/. Ми з вами прийшли до одного висновку, що ваш дідусь, ваш солдат Гончаров Григорій Іванович, 1911. Україна Луганська область. Призваний 1941 з.Київ, який значиться безвісті зниклим 01.1944, він є похованим в Україні Харківська область згідно позивних документів. Мизвами встановили, що солдат Гончаров Григорій Іванович. Рядовий, стрілець, 402 сп 199 СД помер від ран 25.05.1942 в шпиталі ХППГ 2329. Похований Україна Харківська область Куп'янський район (раніше Шевченківський район) село Волоська Балаклія, в братській могилі. Згідно печатного видання Книга Пам'яті України Харківська область том 16 сторінка 401 "Гончаров Григорій Іванович. Рядовий. Загинув 24.05.1942. Похований с.Волоська Балаклія". З повагою.
Уважаемая, Альфия /Узбекистан г. Ташкент/. По вашей просьбе, отвечаю на ваш вопрос. Редакция печатного издания Книга Памяти Украины Харьковская область готовит выпустить в свет новые тома (7,8,9) не в печатном издании, а электронном издании. Думаю и ваш солдат 2-й Мировой войны Галяутдинов Магаз, 1906 - 05.1942 будет учтен в одном из томов электронного издания Книга Памяти Украины Харьковская область. Подождем результата, подробности позже. Я так и не дозвонился ни перед войной и на сегодня моему приятелю по службе Худайкулову Ш., по той причине, что нет связи и его нет в сети. С уважением.
Пам'ятаю, багато років тому розповідали.... В серпні 1943 цивільні мешканці м.Харків Журавлівка ховали солдата італійця. Цей солдат збіг з своєї частини і розповідав, що він не хоче воювати, що його ,примусово мобілізували до війська і він хоче жити. Солдата італійця шукали німці і італійціходили, шукали по дворах і домівках, але так і не знайшли. Солдату італійцю було десь 18 (19) років, високий, худий, волос на голові темний,лице смугле, тобто симпатичний юнак, був одягнений в військову форму. Можливо проходив службу в 5 італійській пехо ній дивізії. Ворог відступив і прийшли воїни Радянської Армії. Місцеві люди вийшли зустрічати визволителів, також вийшов і італієць. Італієць підійшов з піднятими руками до гори до радянського офіцера. Офіцер вистрілив з автомата в італійця і вбив його. Причин таких дій радянського багато, алеж ав його вбив. Нічого не нагадує на сьогодні? Мешканці поховали цього солдата на місцевому цвинтарі, але ж не відомо як звали цього солдата. Висновок: ворог є ворог і пощади від ворога не буде, це треба пам'ятати. Війна це погано і від війни невтечеш.На чужих помилках треба вчитися. Така от історія з 2 Світової війни.
Доповню пана Захаровича. В братській могилі нп Великі Хутори Харківська область Куп'янський район значиться похований згідно запису на плиті, на могилі військов ослужбовець Молодший сержант Гаджиєв Іса Юсуб, 1919 - 02.02.1942, але згідно бази ОБД, згідно донесення безвозвратних втрат він загинув в нп Бригадирівка Балаклеївський район і там же похований.
Військовослужбовці 2 Світової війни, які поховані в братській могилі с. Великі Хутори Куп'янський район (раніш Шевченківський район) Харківська область : Сілкін О.М., Мотов Г.А.,Румянцев О.В., Останій П.Є. Імаєв Г.І., Марченко В.П., невідомий льотчик (літак По 2), який загинув 06.1942 і ще 10 невідомих воїнів.
В школі техніків (школа юнатів, "лісова" школа), яка знаходилась м.Хаоків, Стрилківка. З 08.1943 по 2001 роках во дворі школи знаходилась військова братська могила, в якій було поховано за 34 військовослужбовця РСЧА, на пам'ятнику була табличка з призвигащами трьох воїнів. В 2001 році школа була ліквідована і рештки 34 воїнів з братської могили були перенесені на міський цвинтар номер 2, на військовий участок і поховані в братській могилі. Список воїнів, які поховані в братській могилі на цвинтарі номер 2: Решетніков П.Т., Скибицький І.А., Колпащиков І.П., Пихтєєв Т.І., Бабіхін Т.І., Кисельов В.Л., Ахметгарєєв М.С., Старцеві М.М., Воробйов Ф.О.,Павлєцов М.І.,Казаков С.П., Гончаренко А.П.,Брахнін М.Ю., Борисов О.М., Пишкін В.М.,Краснощоков М.Б.,Варфулсєв І.О.,Жуков З.Ф., Паназін А.М.,Панаєв С.Г., Злодєєв О.І., Єсманський В.Т., два невідомі льотчика (літак Лі -2) дата загибелі осінь 1941, загиблий льотчик-винищувач, який загинув на весні 1943 і ще 9 невідомих воїнів.
Доповнення. Померлий від ран військовий 2 Світової війни 1939 - 1945, похований на місцевому цвинтарі м.Харків, Журавлівка: 6).Хребтов Степан Юхимович, 1901 - 1944,політрук.